Кадры новой базы "Полесья", масштаб развития клубной инфраструктуры за два года и самое главное факт, что это строится в Украине во время войны, поразил УЕФА
АЛЕКСАНДР ДЕНИСОВ
24.08.2012, 8:10
«Правило 32: Умей радоваться мелочам...»
З цього тезису я почну свій блог.. дрібниці(мелочи) вони вирішують все. Взяти то й же футбол. Долю епізоду, матчу вирішують саме дрібниці.
Нещодавно з колиишніми однокласниками сиділи, і згадували своє чи то дитинство, чи юність..було приємно згадати як ми, пасували уроки, щоб поганяти м'яча у дворі...Грали в будь-яку пору року..
Розповім я Вам все ж з початку. Ми з самого дитинства серйозно товаришували, чи то ба дружили в п'ятьох. Я, Макс, Влад, Серега, і Андрій..грали ми завше в такому складі..Наші будинки формували якусь невідому фігуру, в центрі якої був спортивний майданчик, знесений, і самостійно перероблений в футбольну площадку. Так от гуляли ми в м'яча..До нас приходило багато людей у двір, це було так здорово. Сама перкрасна пора на той час канікули , а зокрема літо...Я згадую,як ми грали з самого ранку, і до темна..Як Андрюху мама вічно звала їсти, і він так гордо йшов.. як сперечалися хто винесе води попити. зазвичай це робив хтось із програвшої команди..
Як ми сперечалися, чи був у даному епізоді пенальті, подавали кутові..Потім навіть почали застосовувати "суддівську практику"і якийсь хлопак, був АРБІТРОМ..Ви уявіть як то було, вирішувати долю запеклого матчу..Звісно, ніколи не забуду як грали так звані турніри. Лігу чемпіонів)Вибирали собі команди, хтось вибрав собі наприклад Манчестер, а ми Миронівську цеглинку, і як це було, уявіть , миронівська цеглинка в прямому сенсі слова дрюкала Ман. Юнайтед..Клас..
Але всі ми розуміємо, що цього вже не повернути..Уже що б не збрехати , років не згадаю скільки назад, наш Уемблі перевлаштували в дитячий майданчик, а колись через цей Уемблі пройшло ціле покоління хороших людей. Звісно не без сумного, грали з нами і хлопці постарше, про долю деяких з них, я говорити не хочу..
Що сумно, наша так звана фігура трішки зазнала втрат..І стала вже зовсім іншою..Макс від нас відділився, він вибрав свій шлях. Андрюху ми іноді бачимо, але він вже не той. І що саме цікаве, що любов до футболу із них усіх залишилася тільки у мене, вони зрадили футбол_)І це водночас сумно і радісно..Але згадуючи ці часи, з ким ми ганяли м’яч, як це робили, як до того ще й грали в Фіфу на клаві й джойстику – для мене це щось особливе. Я не знаю, можливо Ви мене не зрозумієте, але тут не гріх згадати правило номер 32 « Умей радоваться мелочам»
…Підемо трохи далі..Стандартна схема, мене почали пускати до Інтернету..Перше, що я -дитина почав робити, так шукати фотокартки з голими жінками, це потім, ми дізналися про спеціальні фільми, і переглядали їх разом з товаришами, як у кінотеатрі. Грати в футбол ми не забували, так само як і відкривати для себе красоту і велич «кінематографу»…Це вже через тривалий період часу я зареєструвався нахфутбол.хуа, де отримав свій перший бан. Потім поліз на сайт дуріка..що там я не робив, і ідіотизмом займався, і до того ж розвивався))Попри всі мінуси цього сайту, та більшості тупого контингенту, з часом я там познайомився з людьми, з якими ми відвідуємо футбол..Знову таки «: Умей радоваться мелочам»
Скажете до чого я веду, і сенс на футбольному сайті викладати такий недоблог. Заранні прошу пробачення, за це. Просто реально накипіло, в кожного в житті, в якихось моментах бувають складні періоди..Цим життя і прекрасне, я просто обожнюю коли мені погано на душі, коли в мене щось болить, коли в мене так званий страх, переживання – це просто прекрасні відчуття. Розуміти це, давати оцінку, шукати шлях з цієї ситуації. Не будемо вдаватися в подробиці моїх переживань, та садомазохічних вподобань, я не один такий, я впевнений, так само не один я ганяв м'яча в дворі. Попри те, що займався баскетболом, встигав ходити на хоровий спів з якого мене вигнали..ще й в футбол «грати» просто варто уміти радіти дрібницям і все…
Не знаю, чи варто все це було писати, щоб дійти до свого основного тезису. Мій улюблений клуб, мене взагалі не радує, можу сказати навіть розчаровує. Дивні перемоги, дивна гра, нерозуміння даної ситуації більшої маси «фанатів» команди, так само нездатність головного тренера щось змінити. А Суркіс як завжди. В нього все по своєму. День сурка…Все повторюється, як в тому чарівному фільмі, і варто щось змінити, щоб стало краще. Питання краще для кого я не знаю??В нашому випадку, я навіть не можу знайти дрібниць, яким варто радіти, але що поробиш. Як в тому вірші – «..не той тепер Миргород…Хорол річка не та..» Просто я вже втомився дивитися на Динамо по тому фільму. Я про це колись вже писав..Не знаю чого очікувати від Динамо, звісно хочеться кращого. Чесно кажучи я сумніваюсь. Зовсім недавно, десь два роки, а то і рік назад була шалена віра в команду, віра попри все. Не дивлячись на мінуси в грі, слабкість деяких виконавців.
А що зараз, зараз просто жах, і чому так, я не знаю. Я наче б то такий самий, все так само..Ходжу на стадіон, а вірити не вірю, і мені від цього сумно. На свій явно молодий вік, мені не хотілося б отримати передозування футболом, і провалами Динамо..Звісно до футболу, і до життя я відношуся вже по іншому, але якась сила мене все ж змушує я не побоюся цього слова любити Динамо.
….Пропоную всім нам завести машину часу і повернутися трішки назад. Це ж так просто..Всі розуміють, що відповідальність за результат лежить на головному тренері. То ж, вихід Юрія Павловича..
Перше "нашестя" Юрія Павловича. Як зазначають знавці, чого тільки Київ не бачив до його приходу. А він взяв, і знову таки, як кажуть знавці, став самим успішним тренером Динамо часів незалежності після Валерія Васильовича.
Завжди було цікаво, чим відрізняються його "періоди приходу" в Динамо..Перший раз прийшов в розвалене Динамо, вправив якісь механізми, і ось воно Динамо почало грати у футбол. Почало громити суперників. Всі пам'ятають перемоги над Спартаком, нашу ходу в єврокубках. Як мені здається, він дав гравцям віру, віру в себе, другим моментом став збіг обставин. Цікаво, якби Юрій Павлович не погнався за ламаним рублем, а залишився в Динамо, що тоді б нас чекало?Ми стали б сильніше, чи був би регрес?Зараз сто відсоткової відповіді на ці запитання ми мати не будемо...Тут можна і порадіти, і сказати йому дякую, за ті хвилини радості, все таки є що згадати, і це явно плюс..
Ідемо далі. Друге пришестя..Ось воно, думали одні, і о Боже, тільки не це подумали інші. Третя категорія людей взагалі нічого не подумала, але то вже зовсім інша історія..що зараз з Динамо всі знають, моє бачення ситуації я відписав коротко трішки вище. Проблема в тому, що змінами навіть не пахне. Наша машина часу здатна на все..Якщо порівнювати того Сьоміна і нинішнього, це дві великі різниці. Це вже не та людина. Він навіть інтерв’ю вже дає по іншому, і складається враження, що він чогось боїться(Истинный характер человека сказывается именно в мелочах, когда он перестает следить за собою)А боятися як відомо безглуздо. Повторюся зараз я нічого не знаю, ні в що не вірю. Згадуючи головну думку блогу правило номер 32, мені хочеться щоб таких дрібниць було більше… То ж, продовжую чекати для Динамо нового тренера..
П.С. Всіх зі святом!З Днем Незалежності України!
Комментарии (44)
